Легенди ПФЛ: «Система-Борекс» (Бородянка), сезон 2001/2002


З нагоди 20-річчя ПФЛ офіційний сайт Професіональної футбольної ліги України пропонує любителям футболу серію матеріалів, присвячених найяскравішим командам в нашій історії першої та другої ліг.


Бородянський футбол нині представлений лише на обласному рівні, місцевий спорткомплекс зрідка приймає матчі юнацьких та молодіжної збірних України. З місцевих футболістів дуже мало, фактично одиниці, грають на всеукраїнському рівні. А проте історія місцевого футбольного клубу славна й багата, тож тут сподіваються, що пристоличне містечко колись знову повернеться на карту професіональних змагань всеукраїнського рівня. А поки пригадаємо «золотий» сезон «Системи-Борекс», коли вона вийшла на найвищий пік свого розвитку.
Футбольна слава машинобудівників
Футбол Бородянки здавна вирізнявся в столичному регіоні. Ще в післявоєнні роки місцева команда вигравала Кубок УРСР ДСТ «Колгоспник». Пізніше цей район делегував у всеукраїнські турніри команди «Колос» та «Будівельник» із райцентру та «Рубін» із селища скловиробників – Пісківки. Певний час це був єдиний район в УРСР, який був представлений у першості України аж двома колективами фізкультури.

Нового розвитку футбол зазнав завдяки будівництву союзного значення – тут з’явився екскаваторний завод, а разом із ним – і футбольна команда. Заснований 1978 року «Машинобудівник» уже невдовзі вийшов у кращі колективи області. Перемоги в чемпіонаті та кубку Київщини відкрили команді шлях на новий рівень. 1986 року «Машинобудівник» першим із клубів Київщини виграв Кубок УРСР серед КФК. Команда на рівних змагалася у першостях республіки із маститими колективами, які пізніше проявили себе уже у вищій лізі України.
А коли на початку 90-х колишній «Машинобудівник» зійшов із зеніту, його почин підхопив оновлений клуб. З часом він отримав назву «Система-Борекс». Перша її частина – данина фірмі-спонсору, друга – Бородянському екскаваторному заводу. Під такою назвою команда дебютувала у другій лізі, де швидко стала міцним середняком сильної західної Групи «А». З часом амбіції керівництва клубу зросли – почалася масштабна реконструкція місцевого стадіону, який перетворили у спорткомплекс, місцева команда ветеранів вибилася у найкращі в країні (а представники клубу Віталій Пилипенко та Віктор Побігаєв навіть стали чемпіонами світу серед ветеранів), а футбольний клуб, посівши місце у п’ятірці найкращих, почав ставити серйозні завдання.


У золоті часи другої ліги
Тогочасна друга ліга збирала величезну кількість учасників – три групи, майже по 20 команд у кожній. 55 учасників у сезоні 2001/2002. Для порівняння – у всіх лігах сучасного чемпіонату України зібрано 44 клуби. Красилів, Золочів, Хмельницький, Калуш, Рогатин, Дрогобич, Бурштин, Ковель, Долина, Івано-Франківськ. Ірпінь, Мелітополь, Овідіополь, Іллічівськ, Армянськ, Південноукраїнськ, Севастополь. Дружківка, Ромни, Алчевськ, Ровеньки, Куп’янськ. Ось за чим можна ностальгувати, а не за багатомільйонними витратами на сумнівного рівня легіонерів!
Це був турнір, у якому виступати було й важко, й почесно. Достатньо сказати, що в 2001 році, посівши друге місце в Групі «Б», «Система-Борекс» поступилася самій київській «Оболоні». І це – будучи фарм-клубом столичного ЦСКА й маючи змогу задіяти в окремих матчах гравців рівня Долганського, Бондаренка, Дітковського, Дараселії-молодшого, Мальцева, Кривошеєнка! На той час грав за бородянців і один з перших легіонерів другої ліги – нігерійський форвард Агбо, котрий пізніше став бронзовим призером чемпіонату України з донецьким «Металургом».
Новий сезон готував нові випробування. Із першої ліги вибув ФК «Черкаси» із Біланом, Сьомкою, Поліщуком, Чіпою, Горкуном та Агаріним. У «Борисфені-2» під керівництвом Павла Яковенка набиралася досвіду плеяда на чолі з Мілевським, Алієвим та Воробеєм. Чергове цікаве покоління награвав у «Динамо-3» Юрій Єськін – Старгородського, Мотуза, Шевелюхіна, Оберемка, Чеберячка, Сухину. У «Металурзі-2» під керівництвом Олега Луткова здобували Богуш, Невмивака, Годін. У «Чорноморці-2» можна було побачити на полі Ширяєва, Лозовського, Колесниченка, Белмохтара. А якими були клубні команди – армянський «Титан», сімферопольське «Динамо», мелітопольський «Олком», овідіопольський «Дністер», білоцерківська «Рось» й багато-багато інших.
А головним конкурентом бородянців виявився «Нафком-Академія» під керівництвом Олега Федорчука – причому, у підсумку ірпінський колектив двічі всуху обіграв майбутнього чемпіона…
Під керівництвом 79-річного патріарха
Головним тренером бородянської команди на той час уже багато років був майстер спорту СРСР, заслужений тренер України Віктор Жилін. Ветеран київського «Динамо» й ленінградського «Зеніта», він добивався всеукраїнського визнання із вінницьким «Локомотивом», житомирським «Автомобілістом», кіровоградською «Зіркою». Працював із низкою вітчизняних колективів, у тому числі – з «Чорноморцем», «Кривбасом», запорізьким «Металургом» і харківським «Авангардом». У Бородянці він уперше з’явився ще на початку 80-х, разом із ним «Машинобудівник» виграв і перші обласні трофеї, й Кубок УРСР. Він неодноразово йшов, але незмінно повертався. За заслуги перед містом і краєм був удостоєний звання Почесного громадянина Бородянки.


 Головний тренер Віктор Жилін (ліворуч) та президент клубу Віталій Пилипенко

Віктор Степанович завжди підбирав цікавих футболістів. Щоб зібрати хороший колектив у «Системі-Борекс», він разом зі своїми соратниками об’їжджав усі навколишні турніри – й аматорські, й студентські, й дитячо-юнацькі. Так, найкращого бомбардира у пізній історії клубу – Антоненка – знайшли у Коростені. Лівого хавбека Швеця запримітили ще в юному віці у студентській першості Києва. Універсала Козоріза – на обласному зимовому турнірі Меморіалі Макарова. Місцевих талантів Костюченка й Бондарчука «вели» ще із ДЮСШ. Не маючи великих коштів, клуб збирав цікавих футболістів, котрі мали шанс піти на підвищення. Жилін мотивував гравців самим їхнім майбутнім, показуючи приклад таких своїх знаменитих підопічних, як Леонід Буряк, Віктор Прокопенко, Євген Котельников, Микола Сосюра та багато, багато інших.
Від тяжкого старту – до вершин
Попри статус одного із фаворитів, стартувала «Система-Борекс» натужно. В кубку рано поступилася іллічівському «Портовику», у чемпіонаті зазнала сенсаційної поразки від наймолодшої клубної команди першості, дебютанта ліги «Нафком-Академії», а після того програла у Черкасах потенційному головному конкуренту. Словом, у чотирьох стартових матчах сезону бородянці забили лише один м’яч, у чемпіонаті маючи всього одне очко.

Утім, поступово команда набрала хід – досвідчений Жилін планомірно виводив її на пік форми. Маючи у тренерському й адміністративному штабі славних ветеранів бородянського футболу – Віктора Побігаєва, Віктора Юрченка, Віталій Мариненка, Володимира Шому, Віктор Степанович проводив якісну селекцію, ретельно готувався до кожного суперника. Тренерські блокноти були щільно розписані тактичними схемами й описами гри команд чемпіонату України. У свої майже 80 років Жилін особисто їздив передивлятися суперників у сусідні міста, вимагав від колег повного знання ситуації в лізі.
Та й сам клуб «Система-Борекс» перебував в авангарді. Влітку 2001 року два його представники – Антоненко й Козоріз – стали віце-чемпіонами Всесвітньої Універсіади. Президент клубу Віталій Пилипенко був керівником делегації, а також очолив з часом український студентський футбол (пізніше два турніри поспіль наша збірна буде вигравати «золото» Універсіад). Увійшов Пилипенко й у керівні органи ПФЛ. Тоді якраз проходила перша фаза реконструкції стадіону, тому після річної перерви «Система-Борекс» повернулася у рідне місто, хоча до того змушена була приймати суперників аж у Малині.


Багаторічні лідери команди, вихованці бородянського футболу Юрій Бондарчук та Юрій Костюченко

 
Медалі відзначили салютом
Невдалий старт змінився успіхами. Вдалося впевнено переграти «Борисфен-2» та «Титан», і хоча «Динамо-3» змогло виграти у Бородянці, далі настала 11-матчева безпрограшна серія, яка продовжилася у весну й зупинилася лише на позначці 24 турів. На той час «Система-Борекс» була уже лідером турніру. У передостанньому турі, розгромивши з рахунком 3:0 ФК «Черкаси», команда із Київщини остаточно достроково оформила перемогу в Групі «Б» другої ліги, а її форвард Антоненко у боротьбі з одноклубником Сидоренком і ще кількома нападниками інших клубів завоював звання найкращого бомбардира дивізії. Золоті медалі відзначали салютом, котрий виглядав золотим відсвітом у вечірньому небі…
У своєму визначному сезоні 2001/2002 «Система-Борекс» задіяла такий склад:
воротарі: Дмитро Ріпка (20 матчів, 8 пропущених м’ячів), Олександр Філіпченко (9 матчів, 8 пропущених, пішов по ходу сезону), В’ячеслав Богодєлов (4 матчі, 4 пропущених), Олександр Бабак (3 матчі, 1 пропущений, пішов по ходу сезону), Анатолій Глущенко (1 матч, 2 пропущених);
захисники: Віктор Гладкий (31 матч), Юрій Костюченко, Володимир Остроушко (по 27 матчів), В’ячеслав Андрієвський (16 матчів), Сергій Щегель (12 матчів), Валерій Соколенко (9 матчів, 1 гол), Євген Підлісний, Мамаді Сангаре (по 6 матчів), Володимир Сизончик (5 матчів), Володимир Бовтач, Андрій Іщенко, Євген Снєжкін (по 1 матчу);
півзахисники: Юрій Бондарчук (34 матчі), Юрій Колесник (33 матчі, 2 голи), Іван Козоріз (25 матчів, 5 голів), Сергій Швець (17 матчів, 8 голів, пішов по ходу сезону), Валентин Вишталюк (16 матчів, 3 голи), Сергій Дьомушкін (14 матчів, пішов по ходу сезону), Олексій Клименко (12 матчів), Богдан Ольхович, Артем Старгородський (по 11 матчів), Олександр Грошев, Сергій Новиков (по 7 матчів), Євген Шиман (6 матчів), Олександр Клименко (4 матчі), Сергій Дітковський (3 матчі), Йосип Кадар, Андрій Фощій (пішов по ходу сезону), Юрій Чорний (по 2 матчі), Василь Криворчуко (по 1 матчу);
нападники: Олександр Антоненко (30 матчів, 17 голів), Олександр Сидоренко (33 матчі, 15 голів), Анатолій Сіденко (16 матчів, 1 гол), Євген Фальковський (5 матчів), Роман Кулинський (4 матчі), Ревазі Квернадзе, Олександр Турчин (по 1 матчу);
примітка: Бовтач, Дітковський, Кадар, Квернадзе, Ол-р Клименко, Кулинський, Сангаре, Сизончик і Шиман брали участь у матчах «Системи-Борекс» як фарм-клубу ЦСКА (Київ).
президент клубу: Віталій Пилипенко;
головний тренер: Віктор Жилін;
тренери: Віктор Побігаєв та Віктор Юрченко.
адміністрація: Володимир Шома та Віталій Мариненко.


Перебудова на переправі
Віктор Жилін, привівши «Систему-Борекс» до перемоги у Групі «Б» другої ліги, відійшов на адміністративну роботу (став віце-президентом клубу). Новим головним тренером призначили Олександра Кирилюка – відомого за виступами й роботою в Черкасах. Утім, під кінець першого кола Жилін повернувся, і це при ньому бородянці здобули першу перемогу у першій лізі. За порадою Максима Шацьких прибув узбецький легіонер Олександр Ковальов – син його головного тренера. У юнацькій команді дозрівали перспективні гравці – у тому числі, гравець юнацької збірної України, воротар Олександр Яценко та його колега Денис Шеліхов, котрий пізніше розкрився у «Дніпрі».
А взимку клуб став єдиним у ПФЛ, у структурі якого працювало четверо заслужених тренерів України – президент Віталій Пилипенко, віце-президент Віктор Жилін, новий головний тренер Олександр Томах та старший тренер Юхим Школьников. Колектив зібрав чудовий ігровий ансамбль – досвідчений воротар одесит Євген Немодрук, запорізький літеро Юрій Маркін, запрошені із «Оболоні» півзахисники Андрій Корнєв та Олександр Бурдін, волинський дует – Володимир Луценко та Андрій Пісний, Андрій Столярчук та Павло Кононов із Армянська.


Найкращий бомбардир команди Олександр Антоненко

 На жаль, коштів на такий амбітний проект, як клуб першої ліги, Бородянці не вистачило. За півтора сезони у першій лізі «Система-Борекс» встигла обіграти таких суперників, як житомирське «Полісся», алчевська «Сталь», харківський «Арсенал», ФК «Вінниця», «Шахтар-2», луганська «Зоря», ЦСКА, харківський «Металіст». На жаль, перемога над майбутнім медалістом Прем’єр-ліги стала останнім матчем в історії бородянського клубу. Прямо посеред сезону 2003/2004 «Система-Борекс» наказала довго жити. Склад, якому було до снаги наступного сезону боротися за медалі першої ліги, розійшовся по інших клубах.
До кінця чемпіонату дограло тимчасове утворення «Борекс-Борисфен» (Бородянка) – у цій команді під керівництвом майбутнього тренера донецького «Металурга», «Чорноморця» та «Габали» Степана Матвіїва «обкатувалися» борисфенівські таланти. А уже з наступного сезону, в другій лізі, виступав зовсім інший клуб – «Освіта» (Бородянка/Київ), амбітна спроба створити команду студентського футболу серед професіоналів.
На жаль, нині історія бородянського футболу несправедливо забута. Більше того – люди, які не розбираються в темі, злили воєдино «Систему-Борекс» та навіть ФК «Боярка-2006», що ніяким чином між собою не пов’язані. 25-річну всеукраїнську історію бородянської команди машинобудівників злили із клубом іншого міста, який мав інших керівників, інших тренерів, інших гравців та зовсім іншу долю.
Сподіваємося, наша стаття, та й цикл «Легенди ПФЛ» в цілому, допоможуть зберегти в історії ось ці славні, але призабуті клуби та імена…
Артур Валерко, спеціально для pfl.ua
Sport Arena - інформаційний партнер ПФЛ України
Фото Бориса Іченця

Открыть

Ювілей звитяги пісківського «Рубіна»


Нинішньої осені пісківська футбольна команда «Рубін» відзначила своє 35-річчя. Про шлях скромних аматорів до високих спортивних здобутків, про любов простих сільських хлопців до всенародної гри пригадує засновник цього вже легендарного для нашого району колективу Леонід Васильович ЛАВРИНЕНКО.

– До того, як потрапити у вищу лігу першості Київщини з футболу,наша команда пройшла довгий і тернистий шлях. Спочатку, по кваліфікації, потрібно було виграти першість району, зайняти призове місце в облраді «Колос», виграти змагання в першій групі області. «Рубін» пройшов усіма сходинками – перш, ніж стати чемпіоном Київщини 1979, команда склозаводців три роки поспіль завойовувала срібні, бронзові медалі.

Команда тоді в нас зібралася дружна, кожен мав основне місце роботи, сімейні турботи, але футбол для цих фанатів був священним поняттям. Власного стадіону тоді в Пісківці не було, отож чотири сезони гравці приймали своїх суперників у Бородянці, а разом з дорослою командою грали і юнаки.

На знімку справа: багаторічний надійний воротар "Рубіна" Дмитро Мойсеєнко.

І ось нарешті нам вдалося спорудити свій стадіон із гідним для справжнього футболу полем, і у 1975 році вболівальники «Рубіна»вперше побачили команду на власному полі. З’явилися перші перемоги у вищій лізі:так, у 1976році були завойовані бронзові медалі.

Наступний рік став знаменним для футболістів Пісківки тим, що вони зайняли друге місце на обласному рівні і вибороли право грати в першості України серед аматорів (на той час Бородянський район був єдиним на всю Україну, який міг похвалитися аж двома учасниками першості республіки серед КФК).У 1978 році «Рубін» підтвердив свій авторитет, знову ставши бронзовим призером.

І найбільший успіх чекав наших футболістів у Яготині, де в заключній грі команда Пісківського склозаводу обіграла місцевий «Кристал» і вперше в історії привезла на Бородянщину золоті медалі і кубок.

На знімку зліва: Василь і Анатолій Остринські, а також Сергій Гончаренко.

Два історичні голи в тому матчі забили брати Анатолій і Василь Остринські, а воротар Дмитро Мойсеєнко відбив два одинадцятиметрові удари. В тій грі, яку обслуговував арбітр ФІФА Балакін, у першому таймі були вилучені кращі гравці «Рубіна» А.Демченко та В.Щербина, однак колектив гідно провів фінальну зустріч і заслужено став чемпіоном Київської області з футболу.

Наостанок з ностальгією хотілося б згадати імена наших земляків, чемпіонів Київщини з футболу 1979 року.

Це – Д.Мойсеєнко, Ю.Верпахівський, М.Клокун, В.Щербина, Ю.Биков, А.Демченко, М.Буряк, А.Шепелюк, А.Марченко, В.Курінний, А.Остринський, В.Остринський, К.Мироненко, В.Шульгач, В.Верещинський, Л.Ткач.

Жаль, що ті наші літа вже за обрієм, але так би хотілося, аби нові ентузіасти надійно підхопили нашу естафету і грали в футбол ще краще, аніж ми.

Осінь 1979 року. Після фінальної гри з "Кристалом" - зверніть увагу, що склад команди неповний (у фіналі двох пісківців було вилучено з поля)

Наставника команди Л.В.Лавриненка віншують щасливі нові чемпіони області

Перед початком фінального матчу - команди виводить на поле арбітр ФІФА Балакін

На столі - той самий кубок

А ось - реакція тодішньої преси:

Команда, що увійшла в історію...


Открыть

Історія: останній поки що фінал кубка області бородянців


Гіркий присмак тріумфу

Двадцять років тому визначився найперший володар обласного кубка за часів державної незалежності. Хоча сама прем'єра виявилася в підсумку неоднозначною і навіть скандальною…

1992 рік став переломним у вітчизняному футболі: останній, як відомо, обрав самостійний, незалежний від Москви шлях і курс. Київщина футбольна винятком не стала. Позаяк центр вирішив перейти на європейську календарну систему «осінь-весна», то й аматори в регіонах, принаймні на перших порах, долучилися до нових умов активно і беззаперечно. Київський обласний футбольний клуб, очолюваний Миколою Кирсановим, як ніколи раніше, дуже рано започаткував офіційний сезон. Кубкові перегони на Київщині взагалі почалися в першій половині лютого! На старт вийшли тридцять два аматорські колективи. Правда, уже в перших раундах не виїхали на гостини обухівський «Ентузіаст» і володарський «Стимул», але назагал спортивний рівень турніру насправді виявився високим.

Найцікавішими матчами першого лютневого кола стали ті, що відбулися в Березані та Пісківці. «Дружба» буквально вирвала перемогу в «Урожая» з Бородянки, очолюваного Іваном Іваненком, — 3:2, а «Рубін», уже без Леоніда Лавриненка, переграв «Нафтовик» із бориспільських Пролісок — 2:0.

В одній восьмій фіналу бородянська міжусобиця, «Рубін» проти райцентрівського «Здвижа», не вмістилася в 90 хвилин — бородянці взяли гору в додатковий час з рахунком 2:0, а в чвертьфіналі фастівський «Рефрижератор» у додатковий час обіграв іванківський «Будівельник» — 2:1, і саме цей поєдинок аналітики назвали завчасним фіналом.

Сам фінал відбувся наприкінці травня. «Рефрижератор» обіграв «Здвиж» і на своєму полі, і в Бородянці. Здавалося, сумнівів у вищості фастівської команди не було. Але вже після фіналу, на якому заступник голови облспорткомітету Сергій Петров і голова КОФФ Микола Кирсанов вручили «Рефу» заслужені нагороди, почався новий акт змагання — позаігровий. Фастівський клуб звинуватили в тому, що його гравці грали за команди двох областей (Чернігівську — зокрема), і позбавили володаря Кубка Київщини виступати в національному кубковому турнірі. Замість «Рефрижератора» на всеукраїнській арені змагався «Здвиж», однак особливих успіхів не досяг…

♦ «Рефрижератор» — «Здвиж» — 2:1 (Кулаківський, 56, Чура, 64 — Гончаренко, 87). 4:1 (Чура, 20, Е.Михайлюк, 51, Шпатенко, 56, 78 — Мариненко, 75, пн).

Фастів: Возьянов, Недільченко, В.Денисюк, І.Денисюк, Е.Михайлюк, Безпалий, Шпатенко, Шупик, Кужель, Чура, Кулаківський, Іродовський, Нижник, Остроушко. Тренер Анатолій Михайлюк.  

Інформ-служба КОФФ

На фото вгорі: Сергій Гончаренко, внизу - Віталій Мариненко. 


Открыть

Сторінки історії: 25 років тому


Чорнобильський 1986-й приніс Київщині футбольній кубковий тріумф українського масштабу. Підготовлена заслуженим тренером України Віктором Жиліним дивовижно дружна й безкомпромісна бородянська команда зійшла на «кришталеву» вершину, почергово перегравши конкурентів із Запорізької, Сумської, Кримської та Житомирської областей.

 

Однак почалося все, нехай і формально, з Полтавщини. 9 серпня до Бородянки мав приїхати полтавський «Мотор» — і не приїхав, пославшись на матеріальні та кадрові труднощі. Тому фактичний старт у турнірі машинобудівники взяли в Запоріжжі недільного дня 17 серпня. Віртуозно захищав ворота на своїй малій батьківщині Валерій Самохін, а переможний м`яч далекобійним ударом забив Олександр Мироненко.

А вже після цього, з легкої руки незабутнього Петра Івановича Безносенка, який представляв «Машинобудівник» на церемоніях жеребкування в офісі Держкомспорту республіки, бородянці провели два матчі поспіль вдома. Спочатку вони «витягли» щасливий квиток у післяматчевій футбольній лотереї, а потім буквально вирвали перемогу в «Авангарда» з кримського Джанкоя, забивши три м`ячі в останні п`ятнадцять хвилин, хоча до цього поступалися, здавалося, з безнадійним рахунком 0:2. Проводив напівфінальний поєдинок іменитий київський арбітр Олександр Цаповецький, до якого гості мали певні претензії після фінального свистка. Однак дипломатичний Петро Безносенко, зробивши комплімент «Авангарду» — мовляв, саме ця команда мала кращий ігровий вигляд, абсолютно справедливо зауважив: «Хіба суддя неправильно зарахував бодай один гол, або відмінив хоча б одного разу взяття воріт господарів поля?..»

Фінальний двобій традиційно проводився з роз`їздами, і цього разу жереб виявився прихильним до «Машинобудівника»: він почав основну турнірну серію на виїзді. Бердичівський поєдинок проти «Зірки», очолюваної нинішнім президентом ПФЛ України Мілетієм Бальчосом, завершився результативною нічиєю. На гол Віктора Юрченка точним ударом відповів Михайло Кутельмах. «На переповненому стадіоні бердичівського заводу «Прогрес» фіналісти показали жорсткий футбол», — констатувала «Спортивна газета».

До Бердичева приїжджали близько сотні симпатиків «Машинобудівника». Не дивно, що в Бородянці вони вщерть заповнили трибуни й оточили живим колом ігровий майданчик. Назагал уболівальників було не менше п`яти тисяч!.. Судив матч Віктор Зв`ягинцев з Донецька, колишній гравець «Шахтаря» та київського «Динамо». Він тричі фіксував взяття воріт: спочатку відзначився Роман Лаба, а вже потім — Юрченко та Сергій Дзюба, який обернув на вирішальний гол одинадцятиметровий незадовго до кінця додаткового часу.

Обидві команди нейтралізували лідерів атак опонента. Ні Кутельмах, ні Віктор Побігаєв забити м`яч так і не змогли. Наші земляки, навіть виступаючи в ослабленому складі (Олександр Святненко був дискваліфікований, Олександр Приходько вирушив під проводом Михайла Фоменка до грузинської «Гурії», а Василь Остринський зламав руку в календарному матчі з малинським «Папірником»), задавали тон і наступали великими силами. Були побоювання за напівекспериментальну лінію захисту, де вимушено і до того ж на уколах грав Анатолій Демченко, якому дошкуляли нестерпні болі в спині, але значних оргіхів у діях руйнівників не було. Навіть тоді, коли Віктор Степанович Жилін наказав стоперу Юрченку постійно долучатися до наступу, аби домогтися чисельної переваги в середині поля. Бо система взаємопідстраховки, запроваджена в київському «Динамо» великим Валерієм Лобановським, уже була відпрацьована і в аматорському футболі.

Кубок тріумфаторам вручили Петро Безносенко, відповідальний працівник Держкомспорту УРСР і член виконкому Федерації футболу республіки, та Ігор Конончук, спортивний оглядач газети «Радянська Україна», під патронатом якої й проводився наймасовіший аматорський турнір України.

«Машинобудівник» у вирішальному поєдинку задіяв такий склад: Валерій Самохін — Володимир Шома, Анатолій Демченко, Віктор Юрченко, Олександр Мироненко — Геннадій Каплунов, Сергій Дзюба, Віталій Мариненко (Павло Кикоть) — Володимир Сошко (Анатолій Остринський; Іван Іваненко), Сергій Запорожець, Віктор Побігаєв. До фіналу команді допомагали ще й воротар Юрій Черпак, а також польові виконавці Василь Остринський, Олександр Приходько, Олександр Святненко, Костянтин Мироненко. Тренував бородянців Віктор Жилін, а його найближчим помічником був начальник команди Віктор Пилипенко.

Кубковий шлях бородянського «Машинобудівника» зразка 1986 року виявився таким:

9 серпня. Бородянка. «Мотор» (Полтава) — технічна перемога (неявка).

17 серпня. Запоріжжя. «Трансформатор» (Запоріжжя) — 1:0 (О.Мироненко).

24 серпня. Бородянка. «Автомобіліст» (Суми) — 0:0, серія пенальті — 4:2.

30 серпня. Бородянка. «Авангард» (Джанкой) — 3:2 (В.Сошко, С.Дзюба-2).

21 вересня. Бердичів. «Зірка» (Бердичів) — 1:1 (В.Юрченко).

28 вересня. Бородянка. «Зірка» (Бердичів) — 2:1 (В.Юрченко, С.Дзюба).

На вшануванні першого в історії Київщини кубкового тріумфатора всеукраїнських аматорських змагань в грудні 2011 року не було Анатолія Остринського та Сергія Запорожця, котрі відійшли за межу відносно молодими…

Інформ-служба КОФФ


Открыть

Ювілей тріумфу «Колгоспника»


Сьогодні виповнилося рівно шістдесят років з того дня, коли бородянський «Колгоспник» завоював Кубок України для сільських команд. Це була перша перемога наших земляків на всеукраїнській арені.

Бородянці на шляху до республіканського фіналу розгромили команду колгоспу імені Леніна Краснопільського району Сумської області з рахунком 5:2. По два м`ячі забили Бузовецький та Леонід Карпеко, одного разу відзначився Павло Соколов.

Вирішальний етап кубкового турніру, що провидився під егідою недавно створеного сільського спортивного товариства «Колгоспник», відбувся 26-30 жовтня 1951 року на стадіоні «Спартак» у Дрогобичі. Тодішній обласний центр прийняв чотирьох фіналістів з п`яти: не приїхали до Дрогобича волиняни.

Перший матч звів колгоспних футболістів Бородянки і Фрунзе. І вже на першій хвилині м`яч забив правий півсередній ворошиловградців Єремеєв. Однак у середині першого тайму Леонід Карпеко поновив рівновагу в рахунку. Зустріч так і закінчилася внічию, але виявилася неабияк результативною — 3:3.

Надалі бородянці переграли баштанців (Миколаївська область) — 2:0 і господарів — 2:1, завдяки чому й виграли фінальний турнір. Та велика перемога стала неабияким поштовхом у розвитку футболу на Київщині. Надалі приклад бородянської команди підтримали і розвинули миронівці, фастівці, обухівці, володарці та білоцерківці, котрі також гучно заявили про себе на всеукраїнській арені.

Шкода, проте ми знаємо далеко не все про творців історичного спортивного тріумфу 60-річної давнини. Маловдячні земляки взагалі обійшли мовчанкою славну дату. Хтось — від незнання, а хтось — від нерозуміння величі того, на що спромоглися їхні попередники. Хоча насправді всі наступні досягнення футболу Бородянщини — з пам`ятних часів Валерія Патоки, Леоніда Лавриненка, Віктора Жиліна, Віталія Пилипенка, Анатолія Демченка та їхніх однодумців — стали можливими виключно завдяки дрогобицькому тріумфу.

А тому згадаймо поіменно бодай тих, кого зберегла в своїй пам`яті історія футболу рідного краю. Це — Валентин Нездолій, Микола Науменко, Микола Бузовецький, Михайло Канунников, Василь Борздуха (капітан команди), Анатолій Бєдов, Павло Соколов, Іван Нездолій, Микола Коваль, Микола Максюта, Іван Маринич, Іван Пісковець, Леонід Карпеко…

Відомо, що готував колектив до всеукраїнського фіналу черкаський (а може, київський) фахівець Самарін. Більше того, він навіть виходив на поле в останній зустрічі з дрогобичанами і забив переможний м`яч. Але ні імені, ні будь-яких подробиць його біографії ми поки що не знаємо.

Принагідно варто згадати й голову райради ДСТ «Колгоспник» Володимира Корнюшу, який виконував обов`язки начальника команди, а також голову правління бородянського колгоспу імені Леніна Никона Сумленного, завдяки якому й існувала ця непересічна футбольна дружина.

Водночас звертаємося до всіх, хто має будь-яку інформацію про ті славні футбольні часи, з проханням допомогти відновити повну історичну картину турнірного тріумфу.

Валерій ВАЛЕРКО. 


Открыть

Кубок-86: Єдина радість у чорнобильські дні


У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону» ми розповідаємо про те, як футбол допомагав людям пережити чорнобильське лихо.

«У Прип’ять вам уже не треба, хлопці»

Якось весняної пори бородянський «Машинобудівник» готувався до чергового виїзду – належало зіграти у Прип’яті з тамтешнім «Будівельником». Однак під час тренування прямо на поле, де займалися футболісти, приземлився вертоліт, із якого вийшли люди у спецівках та з якоюсь апаратурою. Їхній провідник підійшов до наставника бородянців Віктора Жиліна і, дізнавшись про їхній календар, сказав: «Ні, у Прип’ять вам уже не треба».

То була та сама чорнобильська весна, і райцентр Бородянка, від якого до ЧАЕС навпростець кількадесят кілометрів, прийняв на себе велику частку турбот, пов’язаних із атомною катастрофою. Поки жителі району мужньо приймали переселенців із зони, а чимало людей різних професій залучили до ліквідації наслідків аварії, єдиною розрадою для народу був саме футбол. Тим паче, що місцева команда, котра представляла колектив Бородянського екскаваторного заводу, мала, як ніколи, насичений сезон, змагаючись у чемпіонаті УРСР, кубку республіки та кубку столичного регіону.

З володарем Кубка кубків у воротах

Колектив, який під керівництвом заслуженого тренера України Віктора Жиліна та начальника команди Віталія Пилипенка боровся за найвищі місця на чотирьох фронтах, у 1986 році був просто зірковим. Воротарі: майстер спорту міжнародного класу, володар Кубка кубків у складі «Динамо» 39-річний В.Самохін, досвідчений Д.Мойсеєнко та молодий Ю.Черпак; оборонці: М.Буряк, В.Юрченко, О.Мироненко, О.Святненко, П.Кикоть, В.Шома, В.Юрченко, С.Горькаєв, О.Процюк; напівоборонці: А.Демченко, С.Дзюба, О.Приходько, В.Мариненко, С.Запорожець, Г.Каплунов, Е.Павлов; нападники: В. і А. Остринські, В.Побігаєв, В.Пилипенко, В.Сошко, В.Кириченко, С.Матвіїв. Підтримував команду Бородянський екскаваторний завод, який заснував її у кінці 1978 року й спонсорував наступні 25 років – до 2003 року, коли уже «Система-Борекс» змагалася в першій національній лізі.

І чаша пішла по руках…

На шляху до фіналу бородянцям не щастило із жеребом. У першому ж раунді, 1/8 фіналу, їм випало грати із «Трансформатором» – сильною запорізькою командою, у котрій багато років свідомо грали прекрасні майстри, адже умови праці в аматорському колективі були не гірші за команди майстрів. А тут ще й грати треба було на виїзді! Посприяв один факт: досвідчений голкіпер екскаваторників Самохін був родом із Запоріжжя й хотів не осоромитися перед рідною публікою, а тому ловив усе, що летіло у напрямку його воріт. Бородянці ж реалізували свій шанс і завдяки голу Олександра Мироненка пройшли далі. У чвертьфіналі в Бородянці вони приймали сумський «Автомобіліст». Голів забити не вдалося нікому із суперників, тож довелося вдатися до футбольної лотереї. І знову бородянці взяли гору. У матчі 1/2 фіналу проти джанкойського «Авангарда» довелося попрацювати не лише обороні, а й атаці: завдяки дублю Дзюби та іще одному голу Сошка далі пройшла команда з Київщини.

У фіналі на бородянців чекало двоматчеве протистояння із бердичівською «Зіркою». Про армійців, очолюваних військовим лікарем Мілетієм Бальчосом (нині відомий як президент ПФЛ), ходила слава як про атакуючу, сильну команду. Проте вже на 7 хвилині матчу в древньому Бердичеві Віктор Юрченко з передачі Запорожця відкрив рахунок. Хоча за 15 хвилин до завершення матчу Кутельмах вирвав для господарів нічию, моральними переможцями з виїзду поверталися бородянці.

Такого аншлагу, як на матчі-відповіді фіналу Кубка УРСР серед КФК 28 вересня 1986 року, Бородянка, либонь, не бачила ніколи. Глядачі заповнили вщерть трибуни місцевого стадіону, стояли в проходах, вилазили на навколишню огорожу. Як згадував пізніше майстер спорту міжнародного класу, донеччанин Віктор Зв’ягинцев, котрий судив той матч, на останніх хвилинах гри після якогось із суперечливих епізодів уся людська лава хлинула на поле і, не дочекавшись реакції арбітра та міліції, так само несподівано зникла з газону, повернувшись на трибуни. І хвилювалися вболівальники недарма. Лише на 71 хвилині напруженого протистояння дочекалися вони гола, та ще й забили не їхні улюбленці, а гості – це Лаба вивів вперед «Зірку». Проте ще за 9 хвилин знову взяв слово Юрченко – оборонець за амплуа, він долучився до атаки і відправив м’яча у сітку гостей. Гідні суперники провели остаток часу в напруженій боротьбі й дотягнули до додаткового часу. А там усе вирішив пенальті, чітко реалізований Дзюбою на 113 хвилині.

Під бурхливі оплески публіки (за спогадами очевидців та організаторів матчу, на трибунах було, щонайменше, 5 тисяч жителів 12-тисячного містечка) представник республіканської федерації Петро Безносенко вручив «Машинобудівнику» заслужений трофей, який відразу ж пішов по руках… Аж у роздягальні, приймаючи вітання від керівництва району та заводу, згадали футболісти про свій кубок. На щастя, ніхто й не думав його поцупити: кришталева чаша пройшла через весь стадіон, кожен хотів поцілувати чи бодай доторкнутися до Кубка Батьківщини.  

Команда збереглася й через чверть століття

Сезон 1986 року, попри чорнобильське лихо, запам’ятався жителям Бородянщини завдяки великим ратним подвигам їхніх футболістів. Окрилений підтримкою вболівальників, «Машинобудівник» виграв три свої тогорічні турніри: кубок УРСР, чемпіонат області та кубок Київщини, й здобув бронзові медалі в своїй зоні аматорської першості УРСР, обігравши, тим не менш, майбутнього переможця групи, «Ворсклу». На підсумкових урочистостях наприкінці року колектив екскаваторного заводу аплодував своїм футболістам, а наставника команди, уродженця російського Таганрога Жиліна, керівництво району нагородило званням Почесного жителя Бородянщини.

Попри те, що цьогоріч Бородянський район та вся Київщина відзначатимуть 25-річчя першого і єдиного в історії столичного регіону виграшу кубка України, дружна команда продовжує збиратися на товариські матчі та турніри. Президент концерну «Борекс» Віталій Пилипенко не втрачає нагоди запросити соратників іще й іще раз зіграти за команду ветеранів «Машинобудівника», і восени минулого року, на турнірі пам’яті В.С.Жиліна, бородянці навіть розгромили ветеранів київського «Динамо» – 3:0.

Головне ж, основа тієї команди лишається відданою футболу свого району й продовжує працювати на його благо: брати Мироненки, Михайло Буряк, Дмитро Мойсеєнко, Володимир Сошко, Віталій Мариненко, Михайло Буряк, Олександр Некрутенко, Віктор Побігаєв, Василь Остринський грають у ветеранських командах, Іван Іваненко пізніше став першим в історії Бородянщини асистентом арбітра у змаганнях майстрів і керував районним суддівським корпусом, Анатолій Демченко головує у районному спортклубі, Віктор Юрченко, погравши ще десятиліття й у чемпіонатах України, нині є тренером команди чемпіонату області – ФК «Бородянка», та батьком двох футболістів, Володимир Шома керує районною федерацією футболу та ДЮСШ, а його син є капітаном нинішньої обласної бородянської команди. Вийшов із того «Машинобудівника» і справжній полковник – міліції, Сергій Дзюба, якого Україна знає як шанованого арбітра та інспектора ФФУ. 

Артур Валерко, спеціально для ФФУ. Передрук заборонений. 

Статті по темі:

Кубок-86: а де, власне, наша чаша?

Кубок-86: Віктор Звягінцев згадує бородянську бійку

Футбол на вулиці Жиліна


Открыть

Кубок-86: а де, власне, наша чаша?


Ми продовжуємо публікацію серії матеріалів, присвячених до 25-річчя перемоги бородянського "Машинобудівника" в Кубку УРСР. 

На архівному знімку, який ви зараз бачите, - офіційно найбільше звершення в історії столичного регіону. У вересні 1986 року, здолавши у двоматчевому фінальному протистоянні бердичівську "Зірку", команда екскаваторників здобула аматорський кубок республіки. 

Ні до, ні після бородянців нікому із Київщини не вдавалося вигравати головний кубковий трофей серед КФК. Важливості події додавало й те, що шлях до звершення "Машинобудівник" пройшов полями, які палахкотіли від Чорнобильської катастрофи. Для жителів Бородянщини, які були серед тих, хто прийняв на себе великий удар тієї трагедії, футбол був однією з небагатьох розрад...

Серед тих, кого ми впізнаємо на фото, - Сошко, Мариненко, Юрченко, брати Остринські, Іваненко, Шома, Мироненко. В їхніх руках - той самий Кубок України. 

Щоправда, за якусь мить п'ятитисячний натовп візьме у футболістів трофей, і він ще довго переходитиме із рук в руки на стадіоні, аж поки директор заводу Анатолій Кирилюк не зайде в роздягальню вітати своїх хлопців із перемогою...

За рік "Машинобудівник" втратить шанс навічно залишити в Бородянці свій кубок - у півфіналі наша команда програє у Києві з прикрими 1:2. Виграй ми турнір другий раз поспіль - трофей був би навіки наш. 

Тим не менш, на трофеї лишилася згадка про Бородянку - Віталій Мариненко особисто возив кубок у Київ, де й було вигравирувано горду назву "Машинобудівник" (Бородянка) - 1986. 

Щоправда, після розпаду СРСР сліди кубка губляться - вочевидь, він лишився у когось із останніх переможців змагання. Але нам лишаються чудові спогади, фотографії, такі, як ця, і титул. Титул єдиної в області команди - володаря Кубка УРСР з футболу. 


Открыть

Кубок-86: Віктор Звягінцев згадує бородянську бійку


Віктор Звягінцев, Виктор ЗвягинцевОфіційний сайт "Шахтаря" свого часу проводив конференцію зі своєю легендою - майстром спорту міжнародного класу, арбітром всесоюзної категорії Віктором Звягінцевим. 

Ми, пам'ятаючи, що саме Віктор Олександрович судив вирішальний, другий фінальний матч Кубка УРСР-86 за участі нашого "Машинобудівника" та бердичівської "Зірки", не могли не надіслати донеччанам питання для знаменитого футбольного діяча.

Цитатою з відповіді В.О.Звягінцева ми розпочнемо серію матеріалів, присвячених 25-літтю перемоги бородянського "Машинобудівника" у Кубку УРСР - єдиного такого тріумфу в історії футболу всієї Київської області.  

Отже, інформація із сайту донецького "Шахтаря":

За декілька годин до спілкування з Віктором Звягінцевим на електронну пошту ФК «Шахтар» надійшов лист наступного змісту: «Запитайте, будь ласка, у Віктора Олександровича, чи він пам’ятає фінальний матч Кубку УРСР серед КФК в Бородянці, що проходив у 1986 році. Він судив матч «Машинобудівник» (Бородянка) — «Зірка» (Бердичів), господарі поля виграли - 2:1. Для нас, мешканців містечка, це величезне досягнення. Ми хотіли б висловити подяку Віктору Звягінцеву за чудове суддівство в тому матчі». З відповіді на це запитання почалася онлайн-конференція з видатним захисником «Шахтаря».

— Звичайно, пам’ятаю, там бійка була божевільна. На неї збіглися вболівальники обох команд. Все трапилося у самому центрі поля. Все закінчилося так же несподівано, як і почалося, всі учасники опинилися на трибунах. 

— Бійка почалася до гри?
— Ні, хвилин за сім-десять до кінця матчу. Міліціонерів було особи три, не більше…

Щоб уточнити інформацію, ми звернулися до кількох ветеранів бородянського футболу - учасників того матчу. Відповідь - одностайна: так, у овертаймі, за хиткого рахунку, був епізод, коли здалося, що весь стадіон вибіг на поле! До рукоприкладства масового не дійшло, і коли почулися свистки - чи то судді, чи то міліції - усі швиденько повернулися на свої місця. Зважаючи на те, що великого збитку завдано не було, суддівська бригада продовжила матч. Бородянка виграла у бердичівських армійців, лідери яких - Лаба та Кутельмах - грали пізніше у вищій лізі, а тренером нашого суперника був військовий лікар Мілетій Бальчос - нинішній президент ПФЛ. 


Открыть



Головні події

Про нас

Футбол Бородянщини, Бородянський футбол, Бородянка, Пісківка, Немішаєве, Клавдієве, Здвижівка, Бородянський район, Бородянський спорт, БРФФБородянська районна федерація футболу заснована та зареєстрована 2008 року.

Вона є частиною структури українського футболу, належачи до Київської обласної федерації футболу та Федерації футболу України.

Щороку федерацією проводиться низка турнірів для дорослих, ветеранських та юнацьких команд різних вікових категорій.

Постійні турніри - зимовий та регулярний чемпіонат та кубок району, суперкубок району.

Проводяться турніри-меморіали Віктора Жиліна, Валерія Патоки, Миколи Клокуна, Анатолія Остринського.

Про керівництво БРФФ читайте тут.


Де ми?

Герб Бородянського району, Футбол Бородянщини, Бородянський футбол, Бородянка, Пісківка, Немішаєве, Клавдієве, Здвижівка, Бородянський район, Бородянський спортПрапор Бородянського району, Флаг Бородянского района, Футбол Бородянщини, Бородянський футбол, Бородянка, Пісківка, Немішаєве, Клавдієве, Здвижівка, Бородянський район, Бородянський спорт, BorodiankaБородянський район знаходиться на Київщині.

Карта району:

Бородянщина на карті Київської області:

Київщина на карті України:


Навігація по темах

- підсумки сезону:
--- 2008.
--- 2009.
--- 2010.
--- 2011.

--- 2012.

--- 2013.
--- 2014.

--- 2015.
--- 2016.
- зимовий чемпіонат району.

--- 2009.
--- 2010.
--- 2011.
--- 2012.
--- 2013. P.S.
--- 2014.

--- 2015.
--- 2016.

- фінал кубка району.
--- 2009.
--- 2010.
--- 2011.
--- 2012.
--- 2013.
--- 2014.
--- 2015.
--- 2016.

- матч за суперкубок району.
--- 2009.
--- 2010.
--- 2011.
--- 2012.
--- 2013.
--- 2014.
--- 2015.

--- 2016.

- турнір пам'яті футбольної династії Гончаренків
--- 2009.
--- 2010.
--- 2011.

--- 2012.
--- 2013.
--- 2014.

--- 2015.
--- 2016.
- турнір пам'яті Віктора Жиліна
--- 2010.
--- 2010.
--- 2011.
--- 2012.
--- 2013.
--- 2014.

--- 2015.
--- 2015.
- меморіал Миколи Клокуна
--- 2010.
--- 2011.

- меморіал Анатолія Остринського
--- 2010.
--- 2011.

--- 2012.

- турнір пам'яті Валерія Патоки
--- 2009.
--- 2010.
--- 2011.
--- 2012.
--- 2013.
--- 2014.
--- 2015.

--- 2016.

- турнір пам'яті Михайла Вдовенка
--- 2013.
--- 2014.

--- 2015.
- турнір пам'яті Тараса Черненка
--- 2011
--- 2012
--- 2013
--- 2014

--- 2015

--- 2016

- Кубок регіональних чемпіонів Київщини імені Петра Безносенка
--- 2009.

- меморіал Олександра Щанова
--- 2010.

- Спортсмен року на Бородянщині
--- 2009.
--- 2010.
--- 2011.


Мои фотоальбомы

Про Бородянку - у всеукраїнській пресі

Статті у рамках проекту Football.ua "Своя рубашка":
>> Про Віктора Жиліна ч.1, ч.2
>> Про Віктора Побігаєва

Ювілейне інтерв'ю із Іваном Іваненком:
>> На сайті sport.ua

Розмова з Леонідом Лавриненком про футбольні поля:

>> На сайті sport.ua

Інтерв'ю із Михайлом Юрченком:
>> На офіційному сайті "Нафтовика"
>> На сайті фанів "Нафтовика"

Стаття про Патрика Агбо
>> Афробородянець

Про турнір пам'яті Віктора Жиліна:
>> На сайті sport.ua
>> На сайті газети "Український футбол"

В'єтнамська кар'єра Олександра Сидоренка
>> У журналі "Футбол Style", стор.70-71

Стаття про екс-гравця "Системи-Борекс" Андрія Мальчевського - чемпіона Індії та Бангладеш
>> У журналі "Футбол Style", стор.110-114


Наше відео

Бородянський футбол - на радіо

Послухати радіозвіт про сезон у районному футболі на "Голосі Бородянщини" можна, натиснувши тут (плеєр відкриється у новому вікні)


Про політику авторського права

Усі присутні на даному інтернет-ресурсі фото- та текст-матеріали створені для ознайомлення і можуть бути відтворені у будь-якій формі тільки після дозволу автора.

Якщо вам потрібні ці фото у кращій якості, або ви хочете використати наш матеріал для своїх ресурсів, звертайтеся, будь-ласка, сюди.


Содержание страницы

Як повідомити нам про вашу подію?

Якщо ви маєте новини, фото чи анонси цікавих спортивних чи культурних подій, ви можете повідомити нас, написавши повідомлення сюди.

Блог про бородянський футбол робиться комітетом з питань зв'язків із громадськістю районної федерації футболу, тому ми маємо можливість інформувати про ваші події читачів не лише нашого блогу, а й  Футбольної Бородянщини, районних газет, обласних Київської правди та Спортивної Київщини, всеукраїнського Українського футболу та інших видань.

Якщо маєте фото або програми з історії бородянського футболу - також пишіть сюди.


Зверніть увагу:

Борекс, купити екскаватори та техніку, Бородянка

Відеостудія КАтаН


Друзі та партнери

Наша кнопка:

Федерація футболу України:

Асоціація аматорського футболу України:

ААФУ

Всеукраїнська футбольна асоціація студентів:

Футбольний портал Малинщини

Форум Бородянки
Форум Бородянки

Футбольна Київщина
irpinfc.jpg

Футбольна Броварщина

Рідна Пісківка

ФК Звягель750

ФК Звягель750

Молодь Бородянщини

Корпоративна ліга Києва

Відеостудія КАтаН

Шановні друзі з інших

футбольних сайтів!

Ми готові розмістити вашу кнопку

у себе, з цього приводу звертайтеся сюди.


Вам, колекціонери-футболофіли!

До вашої уваги пропонуються програми з матчів "Борисфена", "Системи-Борекс" та інших професійних клубів Борисполя, Бородянки, області, а також унікальна книжкова серія Валерія Валерка - "Національний футбольний літопис", у якій уже вийшло декілька книг!

Написавши сюди і вказавши вашу зворотню адресу електронної пошти, ви дізнаєтеся, як придбати ці та інші цікаві футбольні видання. 

Також приймаються замовлення на виготовлення програмок, календарів-довідників, буклетів, брошур. 




Написавши сюди, не забувайте вказати ваші зворотні координати. Заявки без них не будуть розглядатися. 


Blog Live

Як отримувати найсвіжіші новини про бородянський футбол?

Для цього є кілька простих способів:

1. Підпишіться на інформування про появу нових статей на цьому блогу - і ви отримуватимете повідомлення на свою електронну скриньку про кожну нову подію (для цього достатньо ввести свій e-mail в блок нижче).

2. Зареєструйтеся на hiblogger.net та додайте наш блог в друзі.

3. Періодично заглядуйте на наш блог, додавайте його в закладки.



Написати

Гості

ОБОЗ.ua